Спадщина художника Джузеппе Арчімбольдо, представника маньєризму, великого італійського майстра, що помер наприкінці XVI століття, живе й досі. Багато хто, безумовно, пам’ятає серію його дивовижних картин, у яких він зобразив пори року у вигляді фантастичних персонажів, ніби створених із сезонних овочів, фруктів і ягід, ще й одягнених відповідно до погоди.
Нагадати про ці шедеври великого майстра, а також створити власні подібні роботи надихнувся сучасний американський режисер і художник Філіп Хаас (Philip Haas). Його інсталяція The Four Seasons — по суті, чотири гігантські скульптури — була вперше представлена публіці у 2012 році.
Триметрові й тривимірні, картини Арчімбольдо постали у вигляді колосів із склопластику на галявині музейного парку лондонської Картинної галереї Далвіч, де й відбулася прем’єра. Адже якщо у Арчімбольдо всі гарбузи й яблука, банани, виноград, сливи, вишні й навіть гриби були мальовані, то Хаас відтворив їх реалістичними й доволі апетитними. З цих деталей він і склав скульптурні колажі, що отримали назви: «Зима», «Весна», «Літо» та «Осінь».
Після Лондона скульптури вирушили у світове турне як тимчасові експозиції в інших музеях.
ДЖУЗЕППЕ АРЧІМБОЛЬДО — ПЕРЕДВІСНИК СЮРРЕАЛІЗМУ
Джузеппе Арчімбольдо народився 1526 року (або 1527) у родині міланського художника Б’яджо Арчімбольдо або Арчімбольді.
Згідно зі свідченнями його сучасника, ієзуїта Паоло Моріджія, рід художника походив ще з часів Карла Великого і саме тоді переселився до Італії. У того ж Моріджія згадується, що прадід Джузеппе — Гвідо Антоніо Арчімбольдо — після смерті дружини став у 1489 році архієпископом Мілана, успадкувавши сан від покійного брата Джованні. Згодом кафедра переходила до інших членів роду.
З дитинства Джузеппе допомагав батькові у створенні церковних розписів, спеціалізувався також на ескізах для гобеленів і вітражів. Перший збережений його малюнок датований 1566 роком і підписаний латинізовано: Josephus Arcimboldus Mlnensis (тобто «міланський»). Іноді він підписувався по-німецьки — Йозеф.
Відомо, що батько Арчімбольдо — Б’яджо — товаришував з учнем Леонардо да Вінчі — Бернардіно Луїні (†1532). Його син зберігав контакти з Джузеппе і навіть показував йому сімейні альбоми з ескізами Леонардо, що, без сумніву, вплинуло на становлення митця.
Уперше ім’я Джузеппе Арчімбольдо документально згадано у 1549 році — разом з батьком він розробляв ескізи житія св. Катерини для вітражів Міланського собору. До 1559 року працював над його оздобленням.
Вже в ранніх роботах Арчімбольдо стає відомим не лише у Мілані. Зокрема, у 1551 році за замовленням герцога Богемії Фердинанда (майбутнього імператора) він створив п’ять гербів, виконав ескізи до семи гобеленів для кафедрального собору в Комо, розписав вівтар церкви Сан-Джорджо в Монці.
Згідно з П. Моріджія, у 1562 році Арчімбольдо прийняв запрошення імператора Максиміліана II і покинув Мілан на 25 років. З цього моменту його життя добре задокументоване — завдяки Австрійському історичному архіву у Відні. Втім, його художні твори рідко згадуються у цих документах. Невідомо також, чим саме митець заслужив своє призначення при імператорському дворі. Попри твердження в літературі про нібито запрошення від Фердинанда І, згідно з архівами, запрошення він отримав саме від Максиміліана ІІ. Проте художник був лише одним із придворних живописців нарівні з Доменіко і Джеронімо Поццо та Джуліо Лучініо.
У перші два роки на службі Арчімбольдо намалював кілька портретів імператора та членів його родини, а також створив першу серію, яка зробила його відомим — «Пори року». Імовірно, цикл було представлено імператору після повернення з Мілана (1566), на початку 1569 року.
Концепція серії «Пори року» була унікальною й принесла художнику величезний успіх. Ці твори захопили імператора. І Максиміліан II, і Рудольф II замовляли повтори серій для політичних подарунків. Стиль Арчімбольдо вирізнявся на тлі XVI століття: «Весна» — це профіль, складений із тисячі квітів, які може розпізнати ботанік. «Літо» — зі стиглих фруктів і колосків тощо.
За замовленням Максиміліана II Арчімбольдо створив аналогічну серію «Чотири елементи», а також нові версії «Пір року» (1572, 1573), та картини «Кухар» і «Виночерпій» (1574), які не збереглися. Йому також приписують кілька портретів у традиційному стилі.
Іншим напрямком його діяльності була організація урочистостей і театралізованих дійств. Він створював дерев’яні різьблені декорації до турнірів, весіль, коронацій. Моріджія згадує його «апарати для комедій» — театральні машини та спецефекти балів-турнірів.
Турніри розігрувалися як театральне дійство з героєм-імператором. Включали три акти: кінний поєдинок із вибиванням суперника, рукопашний турнір, та завершальна сутичка з різною зброєю. Арчімбольдо був режисером і декоратором двох таких турнірів — у 1571 та 1572 роках.
Арчімбольдо залишався при дворі до смерті Максиміліана у 1576 році. У 1575–1576 роках отримав 65 гульденів і 75 талерів за картини для покоїв імператора та саксонського курфюрста. У 1575 році імператор визнав його позашлюбного сина Бенедетто.
Ще 1570 року художника відрядили до Праги — до двору Рудольфа, з яким у нього склалися добрі стосунки. У 1575 він став придворним художником Рудольфа. У 1582 році імператор відправив Арчімбольдо до Німеччини для закупівлі старожитностей і тварин із Нового Світу для кунсткамери.
Існує версія, що Арчімбольдо займався природознавством і співпрацював з Уліссе Альдовранді. Інтереси митця могли збігатися з окультними захопленнями імператора. Він працював над відповідністю звуків і кольорів, використовуючи піфагорейську систему. Одного разу створив партитуру з кольорових плям і попросив придворного музиканта Мауро Кремонезе зіграти її на клавесині.
У 1580 році Арчімбольдо та його син отримали дворянство й герб. За документами, він ще двічі відвідував Мілан.
Згідно з Моріджія, Арчімбольдо повернувся до Мілана у 1588 році після 25 років служби Габсбургам. Водночас, у серпні 1587 року Рудольф II призначив йому 1500 флоринів як нагороду.
Художник і далі працював на замовлення з Праги — зокрема, створив найвідоміші свої твори: «Флору» та «Портрет Рудольфа II у вигляді Вертумна». У 1592 році отримав почесний титул пфальцграфа — такої честі в XVI столітті удостоїлися лише троє митців: Содома, Тіціан і Арчімбольдо.
Згідно з книгою обліку міланського магістрату, художник Джузеппе Арчімбольдо помер 11 липня 1593 року у віці близько 66 років «від затримки сечі й каменів у нирках». У той рік у місті лютувала чума, тому причину смерті зазначили окремо.
Арчімбольдо не залишив письмових свідчень про себе чи свої картини. Після його й Рудольфової смерті його спадок швидко забули, багато робіт зникло.
Лише у 1885 році мистецтвознавець К. Касаті видав монографію про Арчімбольдо, де зосередився на його портретах. Із появою сюрреалізму дослідники зацікавились його формальними експериментами, і в першій половині ХХ століття йому присвятили численні статті. Його порівнювали з Далі та Максом Ернстом.
Найбільша енциклопедична виставка спадщини Арчімбольдо відбулася у Відні в 2008 році — там представили близько 150 його робіт, зокрема графіку. Загалом збереглося близько 20 його картин. Найвідоміші цикли — «Чотири елементи» та «Пори року», які він неодноразово повторював із варіаціями, а також «Бібліотекар», «Юрист», «Кухар», «Виночерпій» та декілька картин-обманок, які можна розглядати перевернутими (наприклад, «Кошик із фруктами»).
