Вкотре мандруючи шляхами рідної України, несподівано я опинився у славетному селі Печера. Що ж там такого цікавого? Розташоване село Печера у Вінницькій області неподалік від Немирова, на березі Південного Бугу. Кого тільки не бачила тутешня земля — і турків, і молдаван, і греків.
Вперше це поселення згадується в документах кінця XVI століття як село, що належить великим землевласникам князям Збаразьким. Назва походить від давніх печер-сховищ, що були десь у товщі скелястої гори й використовувались під час нападу ворогів як схованка для місцевих.
Ця місцина правомірно вважається однією з наймальовничіших і в області, і в усій Україні загалом.
МОЛДАВСЬКИЙ ВОЄВОДА НА ТЕРЕНАХ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Під час панування осман на Поділлі наказом турецького султана молдавський воєвода, грек з Албанії Георге Дука, у 1681 році був проголошений правителем Правобережної України та зобов’язаний жити в межах цієї частини країни. Цим султан засвідчував визнання державної автономії більшої частини Правобережної України.
Самійло Величко, український козацький літописець, у «Літописі» розповідає: «Для своєї господарської резиденції, у полку Брацлавському за Бугом, у городку Печери, велів знаменний дім собі збудувати, і в ньому живучи хотів обома, українською і молдовською землями, володіти».
Дука прославився як жорстокий тиран, проте саме він заклав у Печері перший парк — один із найдавніших парків України — і збудував тут перший величний палац. Далі маєток дістався сину Богдана Хмельницького — Юрію. Та він переніс свою резиденцію до Немирова.
ЗМІНА ВОЛОДАРІВ СЕЛА ПЕЧЕРА
Отак стояв собі у Печері колись палац, а після вигнання турків з Поділля почав потихеньку занепадати. Проте камінь палацу став у пригоді, його частково використали, коли зводили фундамент нової дерев’яної Церкви Різдва Богородиці. А спорудили її тут 1764 року.
Після Хмельницького Печерою почергово володіли князі Заславські, Вишневецькі й, нарешті, Потоцькі. 1842-го Печеру та сусідні землі придбав Костянтин Ярославович Потоцький, племінник Октавії Потоцької. Відтоді затишне село на березі ріки стало головною сімейною резиденцією великої родини. Син Костянтина та Юзефи Потоцьких, граф Костянтин Костянтинович, останній власник маєтку, помер у Печері 9 липня 1909 року.
Кілька господарських будівель, розкішний парк на березі Південного Бугу та мавзолей-усипальниця — от і все, що залишилось від колись багатої садиби Потоцьких-Свейковських у Печері.
ВТРАЧЕНИЙ РОЗКІШНИЙ ПАЛАЦ ПОТОЦЬКИХ
А колись у графському маєтку Потоцьких височив палац — розкішний, з терасами. Був він зменшеною копією їхнього ще більш розкішного палацу в Тульчині. Розібрали цей палац у 1920-х, на його фундаменті побудовано Обласну лікарню відновного лікування (санаторій «Печера»). Однак помилуватися тут все одно є чим.
Майже повністю збереглося первинне прямокутне планування парку, яке прийшло в Україну з модної в ті часи французької школи, з величною, у чотири ряди, липовой алеєю. До річки проклали 160 мармурових сходинок, розбили англійський парк, спорудили трьохарочний міст, купальні, гроти.
А ще з усіх боків ландшафт прикрашали скульптури. Алея простягалася від головних воріт до палацу. Тут досі шелестять 250-річні липи. Ростуть також червоні дуби, чорні й австралійські сосни та інші дерева.
КАЗКОВИЙ ВИТВІР МАЙСТРА АРХІТЕКТУРИ ВЛАДИСЛАВА ГОРОДЕЦЬКОГО
А з протилежного боку парку розташований мавзолей-усипальниця Потоцьких. В радянські часи тут був… кінотеатр. Нині це костел Святого Андрія (рештки похованих, за однією з версій, було вивезено у Польщу, за іншими версіями — знищено за часів радянської влади).
Так от, Владислав Городецький, родом із села Шолудьки (за 12 км від села Печери) Немирівського району Вінницької області, славнозвісний київський архітектор, той самий, що створив Будинок із химерами у столиці, в селі Печера у 1904-му побудував склеп для Костянтина та Яніни Потоцьких. Родина Потоцьких — одна із найвпливовіших свого часу династій в Україні. Городецький здавна товаришував з ними, часто гостював у їхніх маєтках.
Мавзолей у Печері є справжнім шедевром архітектури та однією з найкращих робіт знаного митця. Цікавий факт: коли будівництво склепу було завершено, архітектор відмовився від грошей за роботу, а пропонував йому Потоцький чималу суму. Тоді граф, знаючи, що пан Владислав завзятий мисливець, подарував Городецькому коштовну рушницю. Архітектор залишив її в будинку Потоцьких та пообіцяв частіше приїздити в гості на полювання в тутешніх розкішних мисливських угіддях.
УСИПАЛЬНИЦЯ ТА ЇЇ «РОДЗИНКИ»
Костел Святого Андрія — ось він. А де ж усипальниця? Мавзолей Потоцьких складається із власне склепу під землею (він розташований у підвальних приміщеннях під апсидою) та чималої каплиці, яка в плані має вигляд латинського хреста. В ній можна було помолитися за душі померлих.
Маестро Городецький під час будівництва костелу використовував природні та штучні матеріали: бетон, граніт, пісковик, дуб тощо. Ліпні прикраси для облицювання виконані з цементу — новітнього на той час матеріалу, до якого дуже прихильно ставився архітектор.
Підлогу викладено метласькими кахлями виробництва харківської фабрики Бергенгейма, вікна були заповнені склоблоками фірми «Фалькон’єр». До сьогодні такі збереглися тільки у верхніх напівкруглих віконцях. Важкі двері костьолу виконані з дуба.
Сама будівля вишукана і чудова в кожній деталі, й тут буде доречно процитувати Мікеланджело Буонарроті: «Увага до дрібниць народжує досконалість, а ось досконалість — вже не дрібниця».
Над вхідною брамою костелу — герб Потоцьких. А на цоколі будівлі — «автограф» архітектора, написи польською: «Планував Владислав Городецький» і «Будували Костянтин і Яніна з Потоцьких, подружжя Потоцькі, 1904 рік».
«ДОВГІ РУКИ» РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
До приходу радянської влади село Печера належало шляхетській родині Потоцьких-Свейковських. І ось настав день 26 грудня 1917 року. Розпочався погром палацу Потоцьких. Тривав він два дні, були спалені всі документи та частково бібліотека. До Кракова встигли вивезти лише частину книгосховища. Сам палац був розібраний більшовиками у 1924-му. Від садиби залишилися каплиця та занедбаний парк…
Меморіальна табличка на території садиби сповіщає про те, що в цьому місці під час фашистської окупації у 1941–1944 рр. був розташований табір смерті «Мертва петля» для єврейського населення…
За сто з гаком років у приміщенні жодного разу не було капітального ремонту. Зате вікна замінили сучасним склом. Хоча раніше на їх місці були різнокольорові вітражі з ромбічного скла. Дехто вважає, що були завезені вони з самої Італії. Але як не намагалися то відтворити тамтешні майстри, та кишка виявилася в них занадто тонкою. Не вдалося повторити й тогочасну систему опалення та вентиляції, вона так і залишилася загадкою.
Нині місцева католицька громада використовує каплицю як костел. Це римо-католицький костел імені Святого Андрія Боболі, названий на честь святого католицької церкви, ченця ордену єзуїтів.
Автор: Андрій Костюченко, Український письменник
На обкладинці – Костел-мавзолей Потоцьких, село Печера, Вінницька область, Україна
